Регистрация

УРА!!! У проекта открылось второе дыхание! Восстановлен сервис добавления демотиваторов пользователями. Создание нового демотиватора займет всего лишь несколько минут. Демотиваторы с высоким рейтингом автоматически попадут на Главную страницу. Желаем творческих успехов!
   Добавил anon | Сегодня, 08:19
-1
А мне нравится формулировка "мощность частично была увеличена" - https://censor.net.ua Это, - сказал Остап, - гигант мысли, отец русской демократии, особа, приближенная к императору

А мне нравится формулировка

   Добавил anon | Сегодня, 08:16
-1
Россия "переделала" турбины Siemens - https://censor.net.ua Георгиевские ленточки повязала и освятила Деградация оборонной промышленности России продолжается ускоренными темпами и не за горами тот день, когда представитель Минобороны России заявят о том, что танки есть, но не ездят, самолетов много, но они не летают, боевые корабли есть, но не ходят. В свете событий последних трех лет, с начала агрессии России против Украины, США и страны Европы ввели санкции о прекращении военно-технического сотрудничества с российской оборонкой. С того момента в России прекратилась разработка ряда новейших БТР, танков, боевых кораблей, подводных лодок, торпед, артиллерийских снарядов, ракетных комплексов, баллистических ракет и т.д., в связи с прекращением поставок зарубежных узлов и агрегатов. Это вынудило Россию прибегнуть к замене импортных комплектующих на продукцию собственного производства. В дальнейшем наблюдались попытки изобрести свои корабельные двигателя, головки самонаведения, артиллерийские снаряди, минно-тральные комплексы. Но, результат был очевиден - российская оборонная промышленность не в состоянии производить собственное вооружение без участия иностранных компаний. Через некоторое время, россияне надумались о том, что легче было бы купить технологии у своих партнерских стран (типа Китай, Индия, Иран). Если раньше Китай и Индией закупали в России технологии и образцы военной техники, созданных еще при советах, то теперь все изменилось с точностью на оборот. В результате, российская оборонная промышленность начала переходить на китайские комплектующие. Стоит отметить, что Китай на импорт клепает практически все, причем в большом количестве, но качество продукции оставляет желать лучшего. Также, на импорт, китайцы никогда не производили технологии по характеристикам лучше, чем для собственных нужд (примером того есть российские закупки двигателей для противодиверсионных катеров проекта 21980 «Граченок»). Посему, китайцы поставляют не самую функциональную продукцию и, скорее всего, имеющую некие особенности, на которые они смогут воздействовать, в случае необходимости. Короче, в случае вооруженного конфликта между КНР и Россией, российская техника и вооружения могут внезапно выйти из строя или утратить существенную часть своего функционала. Также, говоря о возможностях российского оборонно-промышленного комплекса стоит учесть, что в наследство России от советов достались передовые технологии, заводи, компании, персонал. Но когда у руля находятся не те, то все приводит к плачевным последствиям. Вертолетные двигателя строить не могут, корабельные двигателя тоже, головку самонаведения разработать не могут…. Теперь оборона России критически зависит от импорта. В общем, если россияне покупают продукцию Китая для своей военной техники и оружия, то это говорит о полной безнадеге. Но оказалось, что это было еще не самое дно. Немецкое издание «Вельт» сообщило о том, что Иран поставляет России оборудование для нужд обороны, в обход санкций. Из Ирана на базу ВВС РФ в сирийском Хмеймим дважды прибывали транспортные самолеты ВВС Ирана и разгружали там груз, который потом доставлялся на пункт МТО ВМФ РФ в сирийском Тартус после чего грузился на гражданские зафрахтованные Россией транспортные корабли, которые доставляли его в порты РФ. Итог - уже и Иран производит то, чего нет в РФ, и что она сама не может произвести. В связи с этим, в ближайшее время следует ожидать поставок военных узлов и агрегатов из Венесуэлы, КНДР и Зимбабве. Вот после этого уже трудно будет пробить дно. Хотя, есть еще Вануату и еще пара индустриальных держав, до уровня которых постепенно доходит РФ.

Россия

   Добавил anon | Сегодня, 08:09
-1
Раненный рядовой медроты Вадим Свириденко три дня провел на морозе - https://censor.net.ua

Раненный рядовой медроты Вадим Свириденко три дня провел на морозе - https://censor.net.ua

   Добавил anon | Сегодня, 08:02
-1
Киевлянин, лишившийся на фронте стоп - http://fakty.ua собирается... пробежать пять километров во время марафона в США

Киевлянин, лишившийся на фронте стоп - http://fakty.ua

собирается... пробежать пять километров во время марафона в США

   Добавил anon | Сегодня, 07:58
-1
Чудом выживший в дебальцевском котле - http://fakty.ua "Двое суток я пролежал на морозе рядом с погибшими товарищами"42-летний киевлянин Вадим Свириденко, служивший фельдшером в 128-й бригаде, чудом не погиб в Дебальцевском котле. Мужчина, которому из-за обморожения удалили обе ступни и кисти обеих рук, уже тренируется, чтобы в ближайшее время начать пользоваться протезами. Ему очень важно как можно скорее подняться — в сентябре у них с женой должен родиться первенец Впервые я увидела Вадима в реанимационном отделении Киевского центра термических травм через несколько дней после того, как его и другого бойца, 23-летнего спецназовца Вадима Довгорука, доставили сюда из Днепропетровска. Мужчины получили тяжелые ранения под Дебальцево. Оба пролежали несколько суток на морозе… Врачи делали все, что могли, им было нелегко принимать решение об ампутации ног и рук этим пациентам. «Мы применили все лекарства, все методы, но ткани погибли, — говорила мне в феврале заведующая реанимационным отделением Наталья Исаенко. — Прямо сейчас в операционной Вадиму удаляют стопы и кисти. Молодой мужчина, беременная жена. Как ему теперь жить?» Опытнейшая реаниматолог не могла сдержать слез. «А ведь какие мужчины пострадали, сильные, надежные, — немного успокоившись, добавила она. — Если бы не эта проклятая, ненужная нам война, они были бы здоровы». Вадим Свириденко и его родные несколько раз просили меня перенести встречу. Мужчине требовалось время, чтобы прийти в себя. Больше месяца каждый день ему под наркозом делали перевязки, которые приравнивают к операциям. Сейчас уже все раны практически зажили. Когда я зашла в палату к Вадиму, он смотрел что-то на планшете. Нажав на паузу, поправил простынь, прикрывавшую его ноги, и указал на стул: «Садитесь».

Чудом выживший в дебальцевском котле - http://fakty.ua

   Добавил anon | Сегодня, 07:54
-1
Після ампутацій рук та стоп я майже впав у відчай. - http://viva.ua Але потім, завдяки підтримці родини та інших військових, які також втратили кінцівки, я виробив оптимальний для себе варіант реабілітації. Зі мною займалися лікарі, я знав, що будуть фантомні болі (болі в ампутованих кінцівках. – Ред.) і що це треба побороти без наркотичних медикаментів, я дивився тільки мультики, читав книжки із позитивним сюжетом і, звісно, працював над собою.Марафон Влітку 2015 року я поїхав на реабілітацію до США. Пройшло чотири місяці після ампутації, і я вже ходив на протезах. Для кожного бійця період реабілітації визначається індивідуально. У моєму випадку це було вісім місяців. Ми були на спеціальній базі недалеко від Вашингтона. Я бачив там американських військових, бачив, як вони живуть після ампутацій активним життям і навіть бігають марафони. Пробігти й собі марафон стало моєю метою, однак досягнути її виявилося важче, ніж я розраховував. Вперше я побіг на звичайних протезах. Це було у спортзалі на нашій базі. Під час занять волонтери вирішили витерти мені піт з чола, а я не дався і якось інстинктивно побіг від них. Це було неймовірне відчуття – ти біжиш і ти живий!

Після ампутацій рук та стоп я майже впав у відчай. - http://viva.ua
Але потім, завдяки підтримці родини та інших військових, які також втратили кінцівки, я виробив оптимальний для себе варіант реабілітації. Зі мною займалися лікарі, я знав, що будуть фантомні болі (болі в ампутованих кінцівках. – Ред.) і що це треба побороти без наркотичних медикаментів, я дивився тільки мультики, читав книжки із позитивним сюжетом і, звісно, працював над собою.Марафон
Влітку 2015 року я поїхав на реабілітацію до США. Пройшло чотири місяці після ампутації, і я вже ходив на протезах. Для кожного бійця період реабілітації визначається індивідуально. У моєму випадку це було вісім місяців.
Ми були на спеціальній базі недалеко від Вашингтона. Я бачив там американських військових, бачив, як вони живуть після ампутацій активним життям і навіть бігають марафони.
Пробігти й собі марафон стало моєю метою, однак досягнути її виявилося важче, ніж я розраховував. Вперше я побіг на звичайних протезах. Це було у спортзалі на нашій базі. Під час занять волонтери вирішили витерти мені піт з чола, а я не дався і якось інстинктивно побіг від них. Це було неймовірне відчуття – ти біжиш і ти живий!

   Добавил anon | Сегодня, 07:51
-1
Вбивчий мороз - http://viva.ua Ми вибралися з-під завалів, залізли в кабіну багатостраждального «Уралу», накрилися ковдрами і вирішили дочекатися ранку, бо вночі наосліп рухатися було неможливо. Настав ранок і я зрозумів, що серед живих лишився сам один. Всі, хто міг рухатися, пішли. Повсюду були мої загиблі побратими. Командир замерз в кабіні «Уралу», і я чув його останній подих. Потім мені розповіли, що поранених було десь 12–15 чоловік, а вижив тільки я. Рухатися не було сил. Намагався встати, пройти бодай пару кроків, але падав на землю. Знову і знову. На вулиці було понад 20 градусів морозу, і він забирав у мене останні краплини життя. При собі я мав мобільний телефон, який дуже добре тримав заряд. Мені телефонували друзі. Один з них був у Києві і зі столиці намагався знайти мене, підняв на вуха всіх, кого тільки можна було. І я дуже чекав, що мене знайдуть до того, як я помру. У чеканні, десь між життям і смертю, я провів чотири доби. Потім мене знайшли, але не наші – то були вороги. Полон і ампутації Далі був полон та Донецьк. Заради справедливості скажу, мені на тій стороні надали компетентну медичну допомогу, а ще годували і навіть давали солодкий чай. Там, в лікарні Донецька, я бачив багато наших хлопців. Нам не дозволяли особливо говорити, але я розумів, що всі вони, як і я, потрапили у полон після пекла в Дебальцевому. Через якийсь час важких 300-х, серед яких був і я, обміняли. Нас доставили спочатку у Дніпро. Згодом мене перевезли у Київ. Я потрапив в Опіковий центр. Моя дружина була тоді на останніх місяцях вагітності, але трималася надзвичайно мужньо. Про те, що через обмороження і гангрену я втрачу і руки, і ноги, їй сказали першій. І знаєте, що вона зробила? Нічого. Просто нічого мені не говорила. Усміхалася і була поруч. Про ампутації я дізнався вже перед самою операцією. Навіть лікарі наді мною тоді плакали і говорили: «Тримайся, ти ж один вижив!»

Вбивчий мороз - http://viva.ua
Ми вибралися з-під завалів, залізли в кабіну багатостраждального «Уралу», накрилися ковдрами і вирішили дочекатися ранку, бо вночі наосліп рухатися було неможливо.
Настав ранок і я зрозумів, що серед живих лишився сам один. Всі, хто міг рухатися, пішли. Повсюду були мої загиблі побратими. Командир замерз в кабіні «Уралу», і я чув його останній подих. Потім мені розповіли, що поранених було десь 12–15 чоловік, а вижив тільки я.
Рухатися не було сил. Намагався встати, пройти бодай пару кроків, але падав на землю. Знову і знову. На вулиці було понад 20 градусів морозу, і він забирав у мене останні краплини життя.
При собі я мав мобільний телефон, який дуже добре тримав заряд. Мені телефонували друзі. Один з них був у Києві і зі столиці намагався знайти мене, підняв на вуха всіх, кого тільки можна було. І я дуже чекав, що мене знайдуть до того, як я помру.
У чеканні, десь між життям і смертю, я провів чотири доби. Потім мене знайшли, але не наші – то були вороги.
Полон і ампутації
Далі був полон та Донецьк. Заради справедливості скажу, мені на тій стороні надали компетентну медичну допомогу, а ще годували і навіть давали солодкий чай. Там, в лікарні Донецька, я бачив багато наших хлопців. Нам не дозволяли особливо говорити, але я розумів, що всі вони, як і я, потрапили у полон після пекла в Дебальцевому.
Через якийсь час важких 300-х, серед яких був і я, обміняли. Нас доставили спочатку у Дніпро. Згодом мене перевезли у Київ. Я потрапив в Опіковий центр.
Моя дружина була тоді на останніх місяцях вагітності, але трималася надзвичайно мужньо. Про те, що через обмороження і гангрену я втрачу і руки, і ноги, їй сказали першій. І знаєте, що вона зробила? Нічого. Просто нічого мені не говорила. Усміхалася і була поруч. Про ампутації я дізнався вже перед самою операцією. Навіть лікарі наді мною тоді плакали і говорили: «Тримайся, ти ж один вижив!»

   Добавил anon | Сегодня, 07:48
-1
Дебальцевський котел - http://viva.ua Вранці 16 лютого 2015 року ми виїхали на допомогу блокпосту, який мав стримувати наступ. Як тільки ми зайшли у посадку, поруч зі мною вибухнув танковий снаряд. Я отримав осколкові поранення у руку та ногу. Командир нашого екіпажу також був поранений. Нас евакуювали до медроти, надали там допомогу і до вечора ми лишилися у бліндажі – чекали наказу виїжджати знову. Наказ був увечері: «Хлопці, будемо прориватися до Артемівська», – сказав нам командир. Я був легким 300-м (пораненим. – Ред.), тому їхав у БТРі. Рухалися ми колоною – всього було два БТРи, КаМаз і «Урал». Машина, в якій я був, у якийсь момент наїхала на міну. Прямо переді мною почав плавитися метал. Життя мені тоді врятував командир, – він витяг мене до того, як почав підриватися наш БК (боєкомплект. – Ред.). Почалася шарпанина, постріли, вибухи. Я не міг зорієнтуватися і бачив, як поруч зі мною помирають побратими – після підриву нашої машини вижили далеко не всі. Потім виявилося, що і «Урал» з колони потрапив на міну, проте цій машині пощастило більше – у неї залишився цілий мотор. Тоді ми вирішили всіх поранених перевантажити в «Урал» і на ньому вертатися назад, – по мінному полю та ще й в оточенні шансів вижити у нас практично не було. Щойно рушили – знову натрапили на міну. Вибуховою хвилею мене підкинуло догори і так вдарило об землю, що я не міг навіть поворухнутися. Зверху насипалися речі з «Уралу» і я почав кричати командирові, аби він витяг мене. Чув ще голоси інших хлопців, а потім командир хрипким голосом відповів: «Вадиме, вибирайся сам – я в такому ж стані, як і ти».

Дебальцевський котел - http://viva.ua
Вранці 16 лютого 2015 року ми виїхали на допомогу блокпосту, який мав стримувати наступ. Як тільки ми зайшли у посадку, поруч зі мною вибухнув танковий снаряд. Я отримав осколкові поранення у руку та ногу. Командир нашого екіпажу також був поранений. Нас евакуювали до медроти, надали там допомогу і до вечора ми лишилися у бліндажі – чекали наказу виїжджати знову. Наказ був увечері: «Хлопці, будемо прориватися до Артемівська», – сказав нам командир.
Я був легким 300-м (пораненим. – Ред.), тому їхав у БТРі. Рухалися ми колоною – всього було два БТРи, КаМаз і «Урал». Машина, в якій я був, у якийсь момент наїхала на міну. Прямо переді мною почав плавитися метал. Життя мені тоді врятував командир, – він витяг мене до того, як почав підриватися наш БК (боєкомплект. – Ред.).
Почалася шарпанина, постріли, вибухи. Я не міг зорієнтуватися і бачив, як поруч зі мною помирають побратими – після підриву нашої машини вижили далеко не всі. Потім виявилося, що і «Урал» з колони потрапив на міну, проте цій машині пощастило більше – у неї залишився цілий мотор. Тоді ми вирішили всіх поранених перевантажити в «Урал» і на ньому вертатися назад, – по мінному полю та ще й в оточенні шансів вижити у нас практично не було.
Щойно рушили – знову натрапили на міну. Вибуховою хвилею мене підкинуло догори і так вдарило об землю, що я не міг навіть поворухнутися. Зверху насипалися речі з «Уралу» і я почав кричати командирові, аби він витяг мене. Чув ще голоси інших хлопців, а потім командир хрипким голосом відповів: «Вадиме, вибирайся сам – я в такому ж стані, як і ти».

   Добавил anon | Сегодня, 07:46
-1
Санінструктор гірсько-піхотної бригади, 43 роки - http://viva.ua Антон Ахметшин - Втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року.

Санінструктор гірсько-піхотної бригади, 43 роки - http://viva.ua

Антон Ахметшин - Втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року.

   Добавил anon | Сегодня, 03:58
+1
Поляки усилили свои войсковые подразделения на границе прикрывая свои территории от бегущих с Украиной в случае массового отступления героев АТО во время когда их погонят ополченцы Донбасса - СВИДОМЫЙ КОПАЙ СХРОНЫ.

Поляки усилили свои войсковые подразделения
на границе прикрывая свои территории 
 от бегущих с Украиной в случае массового отступления  
героев АТО во время когда их погонят 
ополченцы Донбасса
 - СВИДОМЫЙ КОПАЙ СХРОНЫ.

Демотиваторы по темам

Еще демотиваторы

Наши партнеры

Создать демотиватор
Лучшие демотиваторы
Подборки демотиваторов
Как создать демотиватор
Как добавить на сайт
Что такое демотиватор
Rambler's Top100